Минулого тижня головним спікером на інформаційному полі окупованого Донбасу був такий собі Юрій Мезінов. Людина, про яку на непідконтрольних територіях мало хто знав, але, мабуть, через дефіцит більш-менш притомних ньюсмейкерів головне ЗМІ «ДНР» дістало з довгої шухляди інтерв'ю майже піврічної давнини, що пахне нафталіном. Звісно, щоб надати значущості всьому сказаному цим випадковим співрозмовником, «Донецкое агентство новостей» анонсувало товариша Мезінова як «генерала гуманітарних військ» і волонтера. Ваги «генералу» надав і той факт, що на початку лютого його призначили помічником глави МНС Росії. Ще один гучний титул спікера скоріше можна назвати антирекламою, тому що «цвях програми» виявився керівником штабу Захара Прилєпіна на Донбасі. Того самого «замполіта» батальйону свого імені, нестримного хвалька і автора численних фейків. Генерал дезінформаційного фронту Отже, ідеолог Захара Прилєпіна повідав читачам черговий міф про Україну та українців. «Ось вони кажуть: ми українці. Там насправді таку моду взяли ще за СРСР - українізація, і вони це звели в абсолют. Тобто там же навіть паспорти забирали, навіть вірмени писали - українець. Так, по територіалці, всіх записували в українці», - заявив він, не уточнивши джерела такого безглуздого трактування національного питання. За версією «генерала гуманітарних військ», росіяни, вірмени та представники інших національностей «так легко на це ось повелися і здалися». «З цієї точки зору національності (українців - «ОстроВ») немає, і таких дуже багато. Абсолютна більшість людей тією чи іншою мірою переселенці», - повторив він традиційну для російської пропаганди тезу. Водночас товариш Мезінов намагається переконати своїх читачів, що українці, які, за його словами, і не українці зовсім, «дедалі більше розуміють суть того, що відбувається, і реальний ступінь провини київського режиму в розв'язуванні та продовженні збройного конфлікту». «Люди стали усвідомлювати, що це все-таки не Росія «напала», - з путінськими нотками в голосі розповів він. Мовляв, «Росію втягнули в цей конфлікт, зробили його неминучим» і жителі України бачать, «як Зеленський зараз просто всіма доступними йому силами намагається створити ядерний конфлікт». Для аудиторії, яка сумнівається в тому, що заповідь «Не убий!» у кремлівському трактуванні дає змогу бомбити мирні міста, «генерал гуманітарних військ» приготував своєрідну індульгенцію. «Ми воюємо з дияволом у будь-якому його прояві», - у стилі середньовічної інквізиції пояснив він “справедливість” загибелі сотень тисяч українців. І нарешті. Як людина, готова давати поради на всі випадки життя, Юрій Мезінов не обійшов стороною і питання підвищення народжуваності в Росії. На його думку, необхідно більше говорити про неетичність абортів, тому що ненароджена дитина не може сама себе захистити. Він обурився, що «діячі культури, які, за ідеєю, мали б формувати в суспільстві здорові установки, самі в масі своїй від традиційних цінностей вельми далекі». «Ми говоримо, що «культурочка» має сама себе виправити. Ні, не повинна, точніше, цього не буде, тому що наша культура орієнтована більшою мірою на зарубіжжя», - поскаржився поборник кремлівських скрепів. Він переживає, що «багато хто з тих діячів культури, які на початку “СВО” під антивоєнними гаслами відкрито виступали проти Росії, зараз продовжують сповідувати ті самі погляди більш приховано і благополучно отримують гроші з бюджету на свої проекти». Мінськ десять років потому Тим часом на окупованій Луганщині знайшлися свої «гуманітарні генерали». Наприклад, такий собі Дмитро Крисенко - «доктор історичних наук» і автор підручника з історії «ЛНР»... з найдавніших часів - на сторінках місцевих ЗМІ поміркував про Мінські угоди. За його версією, «Росія, яка не з чуток знає, що таке війна і всі супутні їй явища, до кінця залишалася відданою ідеї та практиці дружби й співробітництва», тому «посадити сторони за стіл переговорів і скерувати шлях діалогу було прагненням найвищою мірою благородним». А от Україні, не втримався він від стандартного наративу Кремля, «київським нацистам та їхнім заокеанським господарям “потрібен був не мир, а наша загибель - як народу і цивілізації”. Його підтримав заступник голови так званої «громадської палати ЛНР» Антон Кондратенко. Що дізналися читачі з його як «історика і педагога» аналізу Мінська-2. Виявляється, світ завдяки цим домовленостями побачив, що «Росія принципово грає за правилами і за будь-яку ціну намагається зупинити військовий конфлікт інструментарієм дипломатії». А Україна і Захід в очах світової спільноти нібито постали в образі «ковбоїв, що живуть за законами Дикого Заходу». «Також комплекс мінських угод наочно свідчить про відсутність у Росії будь-яких територіальних претензій. Російська Федерація просто хотіла домогтися дотримання конституційних прав російських людей, які живуть у Донбасі та в Україні, - прав на життя, на мову, віру, культуру і власну історію», - забув згадати громадський діяч про російських “іхтамнєтов” на Донбасі. Далі - більше. Виявляється, «Росія на шкоду собі пішла на мінські домовленості заради людей, заради своєї історично-гуманітарної місії бути Матір'ю народів».
